В кінці серпня 2003 року мені зателефонувала колега - директор школи Дніпровського району - Валентина Іванівна Татко. Попросила взяти її вчителем біології, чи хімії, бо планувала працювати ще на своїй посаді. Валентина Іванівна підготувала школу до нового навчального року, та керівник РУО вирішила передати посаду директора комусь більш зручному, а її звільнили.

Порадившись з кафедрою природничих наук, ми вирішили поділитися годинами. З перших днів навчального року колега шанобливо віталась, а через місяць Валентина Іванівна віталась вже з посмішкою, знизувала плечима і запитувала:

- Як Вам це дозволили? Як Вам це вдалося?

Традиційно ми проводили конференцію громадського самоврядування за різною тематикою на початку календарного року та звітували про досягнення учнівського і вчительського колективів за рік перед батьками. Чергова конференція ще більше здивувала мою колегу:

- Василино, як Вам все вдалося? У Вас же все не так! Починаючи з порога не так, в роздягалці - ніби не київські діти. А чергування? А самоврядування? Ваша Велика рада об’єднаних сердець?! Дійсно: об’єднані дитячі серця на добро і порядок у шкільній родині! Діти і правда як у родині! Уроки 3 по 30 - це ж так добре і для дітей і для вчителів! Мені вдалося вникнути і зрозуміти перевагу вашого ноу–хау. Настільки більше встигаємо вивчити за пару - просто чудо! А танцювальні перерви, «веселі старти», шахи і хореографія, точковий масаж, мішечки для осанки... в початковій школі. А як Вам вдалось змінити структуру уроків фізкультури? Учні 5–11 классів і танцюють, і рухливі ігри вивчають, і спортивні навантаження мають. А музейні уроки!? Це ж мрія кожного вчителя–вихователя, що має намір сприяти культурному зростанню особистості. Уроки ж біології в зимовому саду - це реальне спілкування з живою природою! А сад Сухомлинського із смачними яблуками, грушами, сливами і смородиною! Школа весною мабуть уквітчана вишневим цвітом, бо бачу, що дуже багато вишень і слив росте на обійсті. Де стільки взяли щоб висадити?

Прийшлось поділитися з колегою, яка так швидко і глибоко вникла в життя нашої колежанської родини, про те, як ми звозили із всього мікрорайону, який забудовувався, дерева, що викопували будівельники бульдозерами, а вчитель праці, Володимир Оксєнтійович з учнями–помічниками вантажили на візок, привозили і висаджували на подвір’ї школи.

- Чому ж районне начальство переконувало, що Ви просто змінили вивіску? Чому не впроваджують Ваш досвід у всіх школах району і Києва?

На дане питання мені складно відповісти!