Бразилія, яка залишиться в моїй пам’яті. Диво силою молитви і віри. На початку двохтисячних один із науковців КПІ ім. Ігоря Сікорського (з Політехнічним Університетом у нас були дієві угоди про співпрацю) запропонував взяти участь у науковій розвідці в Бразилії. Переліт був довготривалим і досить важким.

Приземлилися в аеропорту далеко від міста Сан-Паулу. Зустрів нас привітний інтелігентний представник університету добре обізнаний з історією країни, закоханий у свій університет і його традиції. Ознайомив із планами нашого перебування. Поселили нас не в готелі, і не в університетському “містечку”, як передбачали ми, а, щоб ми відчули атмосферу цієї дивовижної країни, поселили нас на самісінькому березі Атлантичного океану, в старовинних бунгало.

Конференція проходила традиційно-змістовно, інформативно. Екскурсії, візити в музеї Сан-Паулу сприяли розумінню колоритності одного з самих густонаселених міст світу, фінансового центру Бразилії, що славиться багаточисленними культурними установами та багатими архітектурними традиціями. Вразила, здивувала велична краса кафедрального собору в неоготичному стилі.

Не скористатися можливістю поплавати в океані було просто неможливо! Плавати я вмію добре і дуже люблю. Навчилася гарно плавати я у нашому Чорному морі. Могла із задоволенням бути у чорноморській воді годину і навіть довше. Звичайно, поряд завжди був мій чоловік, тому мені завжди було комфортно.

Погода в Бразилії стояла спекотна. Щоранку, з п’ятої години до сніданку, ми ходили плавати у дивовижно чистій, світло-блакитній, теплій воді. В останній день перебування у гостинному Сан-Паулу, як тільки зійшло сонце, ми поспішили у воду. Хочу зауважити, що жодного разу ми не бачили рятівників. Молодші колеги поплили далеко від берега, а мене щось зупинило. До мене приєднався директор київського ліцею Сергій. Тож ми обмінювалися враженнями від минулого дня і плавали уздовж берега. Через деякий час він поплив в бік пляжу. Щоб не залишатися в океані самій, я намагалася його наздогнати, проте мене стало відносити в океан!? Згадала всі свої прийоми і навички у плаванні, а вода відносить. Намагаюсь гребти до берега. Океан безжальний - вже напилась океанської води... Навкруги - ні душі! Почала молитися до Бога, згадавши всі молитви, які знала. У думках: «За які гріхи я маю зникнути на чужій землі (та ще й у воді) безслідно!?» Звертаюся до Богородиці з мольбою про допомогу. Молю, щоб дарувала можливість відчути хоч землю. І відчуваю я, що бере мене вода, як царевича у бочці з казки Пушкіна, і несе до берега. Молитовно дякую Богородиці за допомогу. При наближенні до берега пробую стати на землю. Пірнаю під воду, дістаю землю... Молитва до Богородиці спасла! Добираюсь до берега, падаю обличчям у пісок. Набираюся сил, бо йти не могла. Мої ж колеги саме йдуть на сніданок, побачили мене на березі та й дивуються: «Посмотрите на нашу Висилину! Как ребенок радуется бразильському утру!»

Навіть і не уявляють, яким був той мій ранок… Слава Богу, що він не став останнім… Перепочила, помолилась, подякувала Богородиці, подякувала й воді за те, що повернула мене на землю. Попленталась у бунгало, постояла під душем,… Снідати сил не було. Після сніданку ми поїхали на продовження програми в Ріо-де-Жанейро. І все пішло своєю чергою. Слава Богу!

Я щиро вважаю, що зі мною сталося диво. Силою молитви і віри!