Необхідно допомогти здійснити задум Бога у кожній дитині. Якою діяльністю розвивати природні здібності та здатності дитини? Безперечно, опора на дитячий досвід на кожній життєвій сходинці. Головне - вчити думати у практичній діяльності. Вчитель має прилучати дитину до добрих справ через конкретну діяльність. Ставитися до дитини як до рідної, і тоді вона стане доброю, мислячою, здатною до співпраці, творчою...
Особистість має право вільно жити, творити, думаючи та відповідаючи за свій вибір духовно-моральної життєдіяльності. Суть людини – в її духовності. Чим вищий рівень духовності окремої людини, групи людей, народу, нації – тим більше в їхньому діянні добротворення і менше зла, злодіяння. Саме почуття спонукає розум до дії, а дія впливає на результат.
Вчитель - геніальний вчений, справедливий і турботливий, як Господь, вимогливий, як життя; взагалі всі найкращі, найвеличніші, найдостойніші слова, які є в українській мові це про нашого незабутнього Івана Андрійовича Зязюна.
Вперше побачила цього дивовижного Українця на екрані телевізора в березні 1986 р. у передачі із «Останкіно», коли з родиною перебувала на німецькій землі. Ректор Полтавського педагогічного інституту потужно презентував свої ідеї та напрацювання. Моє серце переповняла гордість і радість, що на нашій українській землі є такий діамант!
Повернувшись в рідний Київ, очоливши експериментальну школу-лабораторію Педагогічного інституту ім. М.Горького (нині - Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова), намагалася впровадити хоч деякі ідеї Івана Андрійовича в життя нашої експериментальної школи: естетизація і «олюднення» навчально–виховного простору, педагогічний клас, українська пісня, народні традиції... З першого року нашого існування намагалася переконати своїх колег, що ми, вчителі, зобов’язані бути здатними виховувати моральні цінності в учнів, маємо навчити людину бути Людиною. Будь-яка Людина має у собі основу, певний корінь: якщо знищити корінь, то можна знищити і людину, знищити і націю. А якщо у кожного із нас будуть певні морально-етичні бази, які не можна порушити ні за яких умов, то народ буде непереможним.
Друга зустріч з Іваном Андрійовичем відбулася в жовтні 1991 р., коли він був Міністром освіти. 56 хвилин він подарував звичайному директору школи! Розпитав, що робимо в школі-новобудові, як я особисто бачу освіту самостійної України, чи підтримують колеги, як допомагає Анатолій Іванович Тимчик (в той час і ще багато років - справжній керівник головного управління освіти міста Києва). Розмова була щирою та невимушеною. Відчуття спокою, впевненості, що педагогічний колектив експериментальної школи–лабораторії на правильному шляху.
Під кінець зустрічі Іван Андрійович розповів про свій план створити експериментальні школи Міністерства освіти. Вручив мені свою візитку, дописавши домашній телефон, запевнив: «Ваша школа буде першою експериментальною Міносвіти». Звичайно я запросила Міністра до колежу, щоб він побачив, чи ми того варті.
Захоплена, здивована, зачарована дивовижністю, духовністю, простотою, щирістю, увагою Міністра до звичайного вчителя, обізнаністю та стурбованістю шкільними проблемами. Дякуючи Богу за можливість зустрічі з такою дивовижною Людиною, полетіла осмислювати та планувати, щоб не осоромитися та виправдати сподівання створити справжню експериментальну школу з новим духом, новим змістом, новим наповненням духовності виховання. Проте не так сталося, як сподівалося! Пам’ятаємо початок дев’яностих. Наші «патріоти» «з’їли» міністра. Іван Андрійович перейшов до Інституту педагогіки.
В той час наш навчальний заклад здобув новий статус - Український колеж (школа ліцейного типу). Творчий потенціал педагогічного колективу був на піднесенні. За сприяння прекрасного керівника освіти міста Києва А.І.Тимчика, ми провели десятиденні інноваційні методологічні курси, на яких докторантка Московського Університету - методолог С.М.Ляпідевська навчила нас (32 учителя) користуватися і гротехнікою та, власне, навчила найголовнішого – вміння користуватися своїм розумом, осмислювати свої думки і дії, проектувати ситуації успіху на уроках. То було найцікавіше педогогічне життя - наш перший експеримент, що розпочався 1989 року - «Створення умов для самореалізації особистості учня та вчителя». Звичайно, у мене з’явилася причина і можливість зателефонувати Івану Андрійовичу та запросити його на зустріч до колежанської родини.
Дорогий для мене гість приїхав 22 лютого 1992 року о 14 годині дня та був у нашій школі до 22-ї години вечора. Нам було надзвичайно цікаво і відповідально, ми ловили кожне його слово! І.А.Зязюн зустрівся із старшокласниками, розповів їм про патріотизм японських старшокласників, про їх відданість глибинним традиціям японського народу, про відповідальність за свій вибір життєвого простору.
При зустрічі із педагогічним колективом вчений акцентував на значущості педагогічної майстерності у просторі школи. Підкреслив, що школа навчала і навчає з більшим чи з меншим успіхом математики, хімії, фізики, літератури, історії... – багато дисциплін у розкладі лише уроків духовності, а моральності немає. Усі наші сучасні біди мають, як правило, одну причину – дефіцит культури і моральності, дефіцит доброти і милосердя, краси людських стосунків. Значний науковий та практичний інтерес про стимулюючий вплив мистецтва на здібності людей, особливо школярів, на їх загальний розвиток, підвищення успішності. З великим навантаженням у школі справляються ті діти, які мають розвинені художні інтереси. Музично-естетичний розвиток людини сприяє формуванню волі, уваги, спостережливості, пам’яті, уяви, мисленню, тобто найважливіших якостей особистості. Закликав всіх присутніх пам’ятати, що коріння особистості творчої, духовної, душевної, розумної, успішної, мислячої, відповідальної міцно закладається в дитинстві. Вчителі і батьки зобов’язані навчити школярів на основі знань, вміти забезпечити своє успішне життя, а для цього ми маємо закохати в себе дитину. Академік розповів і про перебування в Японії, про її культуру та освіту, про використання народної пісні у вихованні молодого покоління (понад 300 пісень має знати кожен японець), що пісня - це і виховання і збереження здоров’я, що спів розвиває вміння чути та відчувати іншого, формує колективізм, оздоровлює дихальну систему. Ми не могли відпустити таку Людину, науковця високого рангу, тож запропонували побути ще і в ролі експерта та переглянути наші презентації у відеозаписах, які за сприяння заступника начальника головного управління освіти м.Києва Б.М.Жебровського у нас були. Це і зустрічі з людьми різних професій, і презентації конкурсів «Учитель року», і презентації дитячої творчості, і зустрічі у дебатному клубі, і спортивні веселі старти, і вісті із кращих уроків за новою, на той час, блочною системою 3 по 30 хвилин, із здоров’язбережувальними технологіями навчання. Оригінальна блочна методика вирощування знань в основній та старшій школі: для учнів 5-11 класів запроваджено навчання за академічними парами по 90 хвилин (трьома уроками по 30 хв), а не парами (2 уроки по 45 хвилин). Це дає змогу школярам частіше відпочивати і рідше переключатися з одного предмета на інший. У колежан не спостерігається накопичення втоми від участі в навчальному процесі.
Далі було щире і зацікавлене обговорення. Оцінка Івана Андрійовича нашій педагогічній майстерності була висока. Він дав важливі поради для самовдосконалення нашої творчості та розвитку самоуправління у колежі.
Завершили нашу незабутню зустріч угодою про співпрацю із лабораторією естетичного виховання Інституту педагогіки. І зараз же наш дивовижний Зязюн взяв з мене слово скласти кандидатський мінімум та захистити дисертацію.
Тож третя зустріч стала найважливішою творчою сходинкою мого професійного життя. З часу першого перебування в школі Іван Андрійович став нашим Ангелом–помічником. Доктор наук брав активну участь у важливих колежанських подіях. Щороку 28 вересня, в день народження В.О.Сухомлинського і День колежу, обов’язково виголошував промову про педагогіку добра і краси у творчій спадщині В.О Сухомлинського.
Восени 1994 року в Будинку вчителя для директорів шкіл м.Києва ми разом за один день провели: урок-свято «Народжені для добра», круглий стіл, дебати і Бал старшокласників.
Незважаючи на велику зайнятість, Директор Інституту педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України був головним експертом на круглих столах, науково-практичних конференціях, які ми проводили в Українському колежі.
За дорученням Президента АПН України М.Д.Ярмаченка Український колеж ім. В.О.Сухомлинського представляв середню освіту на першій виставці «Сучасна освіта в Україні 2000». Там ми провели круглий стіл «Окрилені педагогікою добра Сухомлинського» за активної участі Академіків І.А.Зязюна, М.Д.Ярмаченка, О.В.Киричука та голови правління творчої спілки вчителів України - О. М.Красноголовця. На жаль, їх уже немає з нами. Вони відійшли у вічність. Світла і вічна їм пам'ять!
23 лютого 1992 року, після першої зустрічі в колежі з І.А.Зязюном, для узгодження дій в школу прийшла представник Інституту педагогіки, кандидат педагогічних наук, естетка з консерваторською освітою - Л.О.Хлєбникова і залишилася керувати дитячими хоровими колективами (у всіх класах школи першого ступеню був свій хор) за сумісництвом. Всі учні початкової школи співали протягом року. І 24 роки у переддень весняних канікул ми проводили конкурси хорів, визначали кращих музикознавців, диригентів, конферансьє, солістів в класних колективах. То було чудове щорічне весняне дитяче свято пісні. Вчитель із високою педагогічною майстерністю має відточувати природні задатки дитини.
Відповідно, необхідні нові підходи до взаємин: збагачення освітою; обмін інтелектом, інформацією, досягненнями в культурно-мистецьких галузях і спорті, досвідом промислового виробництва. А в цілому – обмін конкурентоспроможністю: можна так – можна краще.
Кожну людину потрібно розуміти і прилучати до самої себе, до її ж власного досвіду, спонукати до конкурентоспроможності та підтримувати розвиток її природних здатностей, її успіх, кращі якості її само–Я. Тоді вона обов’язково проявить свою конкурентність у якійсь конкретній духовно-матеріальній потребі життя. Запорукою успіху у цьому має бути духовність людини і її внутрішній світ: свідомість, розуміння потреби пізнавати світ, себе, смисли і своє призначення в житті. Господь створив дитину за образом і подобою Божою, турбуючись про її духовне, психічне і фізичне здоров’я. В свою чергу духовне виховання забезпечують: віра, надія і любов. Віра не тільки у релігійному змісті, а й віра в себе, в те, що мета досягнута. Надія – сподівання, що бажання обов’язково реалізуються, любов – глибокі почуття до когось чи чогось, інтерес, пристрасть, шанобливість, приязнь. З урахуванням усього цього навчально-виховна робота спрямована на першорядне і визначальне в ній: пізнавання кожним вихованцем буття всесвіту і себе ньому, визначення свого призначення в житті, розвиткові якості конкурентоспроможної особистості, громадянина України на засадах традиційних цінностей українського народу.
Людина творить сама себе. Щасливий той дорослий, що був щасливим у дитинстві! Наше завдання виховувати, вирощувати, сприяти, спонукати здатність слухати і чути, переконувати, дебатувати, аргументувати свої думки, розв’язувати свої проблеми, бути щасливим. Робота з перших днів навчання у школі з усвідомленням, що дитина, яку навчаємо, - дитя Боже. Господь створив усе для людини: природу, засоби існування, а тоді створив людину, звелівши їй множитися та творити добро. За порадою І.А.Зязюна я стала узагальнювати напрацювання нашого колективу у дисертаційне дослідження. Статті писала ночами. Велике благо було, що статті до друку брали без оплати, і журнали і газети, і наукові збірники - за результатами конференцій. Паралельно підготували до друку "Український колеж" (спец. випуск журналу «Рідна школа»-Київ.-1993р.) Тобто вже у 1993 році ми щедро поділилися нашим досвідом з освітянами України. Журнал «Рідна школа» тоді передплачували всі школи держави і не тільки школи. 13 жовтня 1995р. я захистила кандидатську дисертацію «Організаційно–педагогічні основи функціонування Українського колежу». Офіційними опонентами були: Зязюн Іван Андрійович, дійсний член АПН України, доктор філософських наук, професор і Румянцева Діна Іванівна, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Інституту педагогіки АПН України.