Перша зустріч в колежі з китайською делегацію, у складі якої були п’ятеро начальників головних управлінь освіти провінцій Китаю, відбулася в 1994 році. А у складі делегації китайських освітян 1996 року були уже і директори шкіл. У 1998 році перший раз я брала участь у зарубіжній конференції, присвяченій творчості Сухомлинського, що проводилась в Пекінському педагогічному інституті. Вже тоді була подивована студентським простором. Місто в місті.

Містечко з усіма зручностями для студентів і викладачів: спортивний комплекс, магазини, гуртожитки, будинки для викладачів, дитячий садочок, навіть дуже затишний готель для гостей педагогічного інституту в одному з районів Пекіну. Конференція викликала почуття гордості і радості за визнання на Всекитайському рівні нашого велета педагогіки. Була вражена, що всі студенти педагогічних вишів вивчали і вивчають твори Василя Олександровича, конспектували, складали іспити. Науковці Китаю серйозно досліджували і досліджують його творчу спадщину. В КНР були переведені і видані китайською мовою багатомільонними тиражами всі книги Сухомлинського, які були видані в Союзі й в Україні.

Таке враження, що старше покоління знає і цитує Мао Цзедуна, а молодь і вчительство - з такою ж повагою ставляться до нашого генія. Враження від китайської стіни потребує окремого опису!!!Після конференції ми полетіли двоповерховим Боінгом в багатомільонний центр провінції. Летимо з Ольгою Василівною Сухомлинською, а нам в літаку повідомляють, що слухати нас будуть понад 2 тисячі освітян і вона буде виступати до обіду, а я - після обіду. На ранок, в залі, майже одні чоловіки. На перерві із 2030 присутніх на перекур вийшло всього 6!?!

В 1999 році гості із КНР знову в колежі. Після присвоєння колежу імені В.О.Сухомлинського ми були в творчому злеті і намагалися показати гостям всі наші кращі надбання. Вчителі колежу переконували гостей у необхідності зміни методів навчання, показували поєднання проблемного навчання та ігрового з активним використанням мультимедійних технологій, що спонукає до пошуку, творчості, оригінальності у мисленні вихованців. Одна із китайських колег, пані У (її прізвище), звернулася до мене за дозволом, щоб її заступники прилетіли з відеокамерами і записали уроки вчителів початкових класів, іноземних мов, математики... Звичайно, я дала згоду, сподіваючись, що прилетять колись. Вони ж прилетіли через 2 дні!!! Навантаження на моїх колег було величезне, проте, ми гідно вистояли. Допомогли записати все, що вони просили, тим самим ми продемонстрували, як реалізовували ідеї В.О.Сухомлинського у навчально–виховному середовищі колежу. Переймали наш досвід колеги протягом тижня. Прощаючись, директор школи У дала обітницю, що за рік вона запросить нас на відкриття нового китайського науково–практичного центру Сухомлинського. Восени 2001 року вдруге летимо в Китай для участі у науково-практичній конференції на базі обіцяного новозбудованого центру Сухомлинського. Всі витрати за переліт та перебування протягом 10–12 днів китайська сторона взяла на себе. Тепер, коли я була в Китаї 15 разів, я не дивуюсь їх можливостям, масштабності, продуманості, вмінню і бажанню змінити освітній простір для дітей. Тоді ми були приємно шоковані побаченим!

За короткий час до державного фінансування підключили спонсора (творця, або російською - "созидателя"), виділили місце під забудову, спроектували, побудували дитячий садок, початкову, основну і старшу школи, все пов’язали критими переходами. Окремо - приміщення для адміністрації, окремо - кіно–концертна зала з бібліотекою, окремо - їдальня, окремо - спортивний комплекс та великий стадіон із штучним покриттям, окремо - будинок для вчителів. Все на одній великій площі у формі підкови із зонами відпочинку. Все для дітей і вчителів!!!

Всекитайська міжнародна конференція проходила чотири дні і всі чотири дні була присутньою Президент Китайської академії педагогічних наук! Всі чотири дні! Президент академії вникала у кожну промову і навіть занотовувала думки тих, хто виступав. Я мала можливість спостерігати за нею. Китайці дуже швидко вчаться, змінюються на ходу, використовуючи кращі напрацювання. Цікава форма проведення конференцій: після виступів чотирьох-п’яти учасників промовці сідають на сцені в крісла і їм тавлять питання з зали, потім оголошується коротка перерва - можна випити чаю чи води і знову за роботу.

В наступні поїздки в Китай я стала брати свічки і наші українські прапорці. Перший раз продемонструвала традицію нашої колежанської родини на батьківщині Ден Сяопіна. Під час перерви учасники конференції вишикувалися для фотографування. Традиція із свічками прижилась.

Ситуація семирічної давнини. У Києві я не знайшла відповідних підсвічників і вирішила, що якщо потрібно, то хай куплять на місці, а все останнє зробимо експромтом. Відбулися зустрічі у 4 містах без свічок. Перелітаємо в Пекін. Солідна міжнародна конференція. У величезній залі - понад півтори тисячі учасників. Перед очима - три однакові зображення, три проектори, щоб було зручно всім бачити. Всі півтори тисячі учасників сидять за столами. Я дуже серйозно готувала свій виступ про педагогіку дії у творчій спадщині Сухомлинського із відповідною презентацією. Виступає Президент академії педагогічних наук, професор Джу Сяомань, а після неї маю виступати я. Дуже уважно слухають всі, моя перекладачка аж забула перекладати. Запитую у неї про що йде мова. Уточнює, що професор доповідає про дух, духовність, душевність... в творчій спадщині Сухомлинського. В цей час, містика, переді мною ставлять підсвічник з трьома свічками. Професор завершує виступ, шквал оплесків. Оголошують мій виступ. Хвилювання від почутого. Рукопис під руку, свічки в руки, виходжу, кланяюсь, прошу вибачення і дозволу поступити так, як могла поступити на рідній землі. “Я ніколи не сподівалась, що в комуністичному Китаї піднімається проблема духовності виховання, яку я досліджую понад 20 років. Низько схиляю голову перед Президентом академії, госпожой ДжуСяомань за те, що вона вникла і відчула Василя Олександровича, що спрямовує і спонукає на пошук шляхів реалізації саме духовності виховання освітян держави. ”Пояснивши передісторію традиції запалювання свічок, започаткованої ще 15 серпня 1988 року в колежі. Попросила запалити Свічку Творчості професора ДжуСяомань, Свічку Радості – професора ТанЮньцзен, дослідника і поширювача творчої спадщини Василя Олександрович, а Свічку Добра - президента Всекитайської асоціації Сухомлинківців. Вони виходять, хвилюючись запалюють свічки, а в залі шум. “Господи, що ж я зробила не так” - промайнула думка. Повертаю голову до зали, а там ті, хто сиділи за столами, сидять, ті, що сиділи далі - стоять за спинами, а далі стоять на стільцях і столах, і всі фотографують. Стіна з планшетів, телефонів, відео-камер та фотоапаратів. Переборовши хвилювання, попросила включити презентацію і, без заготовленого тексту, стала виступати. В перерві слухачі ринулись фотографуватись з нами. По завершенню конференції нас з Валентиною Федорівною Деркач, директором Павлишської школи, запросили на вечерю та умовили на наступний ранок поїхати, поза планом, в школу, за 160 км. від Пекіну, у військове містечко. Враження перевершили сподівання. Я попросила поділитися інформацією про їх школу АнХой. Повернувшись в Київ, знайшла координати талановитої випускниці Лінгвістичного університету, яка була перекладачем китайський делегації в колежі. Вона переклала і озвучила відеоматеріал. Китайська школа АнХой (перегляньте).