default_mobilelogo

 

 

«Всеукраїнське Православне педагогічне товариство» Православне педагогічне товариство було дуже дієвим і цікавим довгі роки. Київське Православне педагогічне товариство було офіційно зареєстроване у 1998 р. Про уроки рівненські і московські я вже згадувала, а про київські, в тому числі і про ВППТ, вирішила поділитися нині.

 

Родина наша, по маминій лінії, була щиро віруючою, православною. Мій прадід був священнослужителем. Раніше то була велика тайна. Та і нагоди не було про це розповісти. Змалку, бабуся Уляна навчила молитися і звертатися до Господа Бога за допомогою. Переконана, що все передається з покоління в покоління. Прийнявши школу – новобудову у 1988 році ми почали обживатися.

 

Важко було неймовірно. У вересні, після уроків, все стихло, можна і попрацювати директором. Упоратись із паперами яких у освітянському середовищі завжди було надто багато (інформації, звіти, повідомлення, всяка всячина, нікому не потрібна) та і до своїх уроків необхідно підготуватися. Задзвонив телефон. - Слухаю. - Вас турбують із міліції, маєте прийти впізнати учня, який втопився в піску. Господи милосердний,,,!

 

Поряд зі школою був цегельний завод. З Дніпра намивали гори піску. Вчителі після останнього уроку вивели із школи своїх учнів, відповідно проінструктували всіх, а діти занесли портфелі додому, пообідали, переодяглись і побігли гратися в піску. Там хлопчики сідали на піщаний край, як в пісочних годинниках (транспортером пісок подавався в цех) і спускались до якоїсь межі, а потім, хто швидше вибирались на верх. Двоє не встигли вибратись, їх транспортером затягло в пісок як у воду. Швидка допомога приїхала без кисневої подушки, одного хлопчика врятували, а другий загинув. Ще і місяць не провчились, а вже така біда! Знали батьки про такі дитячі ігри. На жаль дитину схоронили. Уявляєте мій стан. Стали говорити, що приміщення школи збудовано на колишньому цвинтарі. Дослідили та переконалися. що ні, цвинтар був далі, за дорогою. Згадую сільську традицію. Будували дім, освячували, а тоді заселялися. Приймаю рішення освятити школу. Що буде то буде, але рішення прийнято.

 

Збираю педагогічну раду, щоб вирішити як і коли здійснити задумане? Вчителька народознавства Марія Григорівна стала пропонувати автокефальну церкву. Зашуміли. Признаюсь педраді, що хрещена в православній церкві і не можу відступати. Прийняли рішення освячення провести у присутності дітей, а кого будемо просити провести освячення вирішимо пізніше. На другій ранок, о 7.00. телефоном, вчителька початкових класів Людмила Степанівна Гончаренко повідомила, що бабуся Поля, наша старенька прибиральниця, прихожанка Флоровського монастиря, домовилася про все, з протоієреєм Миколою Запорожцем вчора ввечері, після служби.

 

Я ж тільки почала працювати, обпертись можна тільки на плече дуже близької людини. Прошу свого чоловіка полковника, що служив ще у штабі Київського військового округу, поїхати зі мною у монастир та домовитися про подальші дії. Поїхали. Домовилися. У призначений день привіз Михайло отця Миколая, із відповідним церковним начинням у школу. Протоієрей, царство йому небесне і світла пам’ять, провів молебень в моєму кабінеті у присутності кількох вільних від уроків вчителів і три старшокласники, які попросилися у нашу команду.

 

Ми вперше почули як протоієрей Миколай молився за учащих і учащихся, як молився над водою,… Після молебню мій чоловік носив чашу з свяченою водою, а отець Микола кропилом, дуже мудро і вміло окроплював клас і дітей із словами: «Благослови Господи люди твоя, одари їх достоянієм Твоїм». Свячена вода краплинками розліталась по класу на дітей,на книги, на… . Я була поряд, заходили із класу в клас,… і знову « Благослови Господи люди твоя, одари їх достоянієм Твоїм», а учні наші! Руками брали краплинки та, хто на голову, хто на серце, хто на книги, хто на щоденник - жоден учень не лишився без свячених краплинок ! Всі 45 класів з дітьми освятили. Не пропустили жодного приміщення. Була впевнена, що на ранок викличуть… і на тому закінчиться моє директорування. Хоч вірте, хоч ні, та навіть ніхто не зателефонував. От, що значить Божа допомога!

На другій день діти наші перестали галасувати як це було раніше. Мені ніби сил додалось. Мріяла пізніше і про домовий шкільний храм. Навіть проект був. Мріяла про допомогу священнослужителів у

вихованні школярів. Впевнена і нині у необхідності такої співпраці. Тільки як достукатись!? Правда були і є зустрічні пошуки і у священнослужителів. Господь врозумляє і наставляє,… За згодою священників ми збиралися у колежі, в моєму кабінеті, радилися про впровадження навчального курсу духовно-морального спрямування («Християнська етика», «Етика: духовні засади», «Основи християнської етики», тощо) з метою особистісного удосконалення, відповідно до світоглядних переконань учнів та їхніх батьків.

 

Наше коло розширювалося. Вдячна Господу Богу за спілкування з отцями: Анатолієм Затовським, Богданом Огульчанським, Владиславом Софійчуком, Романом Небожуком, Андрієм Ткачовим,... Саме вони допомагали у створенні нашої авторської програми. То має бути окрема оповідь.

 

З осені 1998р. в колежі з’явивсь новий предмет «Християнська етика», а з 2000року «Етика: духовні засади» з 1-го по 11- й класи. Наш авторський колектив у складі Крисальної Л.О., Євсюкової Л.С. і ваша покірна слуга, в січні 2002 року, взяли участь у десятих різдвяних читаннях у Москві. Занурення у православну культуру! Делегації із всіх регіонів, з України в тому числі. Об’єдналися духовенство, висока академічна і університетська наука, вчителі,…Протягом 5-и днів конференції, круглі столи, обмін досвідом, виставки, презентації,… А чому на нашій землі українській цього немає !? Чому в Києві при синоді православної церкви відсутній місіонерський відділ? Чому наша українська православна церква московського патріархату, а не канонічна!? Москви і в споминах ще не було, а Русь – Україна мала державність та прийняла у 988 році православне хрещення.

 

З такими питаннями, як вчитель історії і співавтор програми «Етика: духовні засади» повернулась у Київ. Обмінялася  своїми думками з головою Православного педагогічного товариства протоієреєм Анатолієм Затовським. Виказала мрію потрапити на аудієнцію до Предстоятеля нашої церкви Блаженнійшого Володимира. Через кілька місяців, в квітні, мене запросили до нього. Майже годину я була удостоєна честі спілкуватися з Блаженнійшим Володимиром Сабоданом. Розповіла про свої турботи виховання духовності, про шкільний курс «Етика: духовні засади», про шкільні  проблеми, про враження від 10-х Різдвяних читань і задала свої болючі питання. Після майже годинної розмови отримала благословення і вийшла. Спустилась на перший поверх, сльози лилися рікою. Ви просто не уявляєте духовність, дивовижність, патріотизм, мудрість, мужність, геніальність, неповторність,святість,…яку я відчула Предстоятеля нашої православної церкви Володимира!

 

І 23 квітня 2002 року Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив рішення: створити Синодальний відділ релігійної освіти, катехізації та місіонерства Української Православної Церкви. Головою був призначений Єпископ Полтавський і Кременчуцьки владика Филип. До Київського Православного педагогічного товариства доєднались представники обласних товариств і воно було реорганізоване в громадську організацію «Всеукраїнське Православне педагогічне товариство», на установчому з'їзді в 2005 р., головою був обраний протоієрей Анатолій Затовський. При бажанні більше дізнатись про багатогранну діяльність

 

Всеукраїнського православного педагогічного товариства і синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства є можливість прочитати на їх сторінках в інтернеті, та в розділі МЕДІА - підрозділ світлини. Приємних вражень.