Дорога Рівненщина удосконалила мою вищу освіту, подарувала вірного чоловіка і здійснила мрію про синочка! Професійно зросла від завідуючої шкільним відділом міському комсомолу до завідувача сектором культурно–масової роботи Рівненського обкому комсомолу. Скільки ж цікавих, веселих, патріотичних, змістовних заходів проведено! Пам’ятатиму, скільки житиму, перше вражаюче диво!

 

Перед Пасхою до першого секретаря обкому партії запросили керівництво обкому комсомолу. Іван Олексійович Мозговий повідомив, що в область, на свята, приїздить представник ЦК КПРС - Джавалідзе Іосіф Захарович. А наше завдання - зробити все, щоб він не мав можливості їздити по області. Проінструктував, що і як робити і завершив словами: «Нехай люди спокійно святкують Пасху. Не нами це встановлено - не нам забороняти і відміняти».  У розмові він згадував святі закони,  Божі заповіді...

Мої очі видавали подив! Розмову завершено. Секретарям обкому дозволив йти, а мені велів залишитись:

 

- Підійди!"

 

Підхожу.

 

- "Дай руку!"

 

Даю руку. Іван Олексійович кладе мою руку на лівий карман свого піджака, а там - вшитий хрестик!

 

Розумнішого питання від розгубленості придумати не було часу і я бовтнула:

 

- А чому не в сорочці зашито?

 

Мов, ближче до серця, а він:

 

- Сорочки міняю майже щоденно, а піджаки - рідко.

 

Три дні ми возились і носились із гостем. Організовували культпоходи, пікніки, екскурсії... А я все згадувала хрестик на грудях Першого секретаря обкому партії!

 

Виросла я в селі. Виховувала бабуся, бо за колгоспною роботою мамі не було часу. Бабуся була дуже віруючою, із священницького роду, а, відповідно, і виховувала мене. У нашій маленькій родині була вже своя затишна  квартира в центрі міста, друзі, робота, але прийшлось переїхати.