Дорога Рівненщина удосконалила мою вищу освіту, подарувала вірного чоловіка і здійснила мрію про синочка! Професійно зросла від завідуючої шкільним відділом міському комсомолу до завідувача сектором культурно–масової роботи Рівненського обкому комсомолу. Скільки ж цікавих, веселих, патріотичних, змістовних заходів проведено! Пам’ятатиму, скільки житиму, перше вражаюче диво!
Перед Пасхою до першого секретаря обкому партії запросили керівництво обкому комсомолу. Іван Олексійович Мозговий повідомив, що в область, на свята, приїздить представник ЦК КПРС - Джавалідзе Іосіф Захарович. А наше завдання - зробити все, щоб він не мав можливості їздити по області. Проінструктував, що і як робити і завершив словами: «Нехай люди спокійно святкують Пасху. Не нами це встановлено - не нам забороняти і відміняти». У розмові він згадував святі закони, Божі заповіді...
Мої очі видавали подив! Розмову завершено. Секретарям обкому дозволив йти, а мені велів залишитись:
- Підійди!"
Підхожу.
- "Дай руку!"
Даю руку. Іван Олексійович кладе мою руку на лівий карман свого піджака, а там - вшитий хрестик!
Розумнішого питання від розгубленості придумати не було часу і я бовтнула:
- А чому не в сорочці зашито?
Мов, ближче до серця, а він:
- Сорочки міняю майже щоденно, а піджаки - рідко.
Три дні ми возились і носились із гостем. Організовували культпоходи, пікніки, екскурсії... А я все згадувала хрестик на грудях Першого секретаря обкому партії!
Виросла я в селі. Виховувала бабуся, бо за колгоспною роботою мамі не було часу. Бабуся була дуже віруючою, із священницького роду, а, відповідно, і виховувала мене. У нашій маленькій родині була вже своя затишна квартира в центрі міста, друзі, робота, але прийшлось переїхати.