Ми - СУХОМЛИНКІВЦІ! Нам удалося створити Школу ДОБРОТВОРЕННЯ, школу Добра, Радості і Творчості над Дніпром, у величному і славному Києві-граді. Нам пощастило не схибити, не розгубитися, не підкоритися реформувальним течіям. Запаливши свічки Добра, Творчості й Радості 15 серпня 1988 року на першому педагогічному сході, ми почали створювати Школу Добра, Радості і Творчості в мегаполісі, бачили її своєрідним острівцем плекання Людини, Особистості, Громадянина посеред урбаністичної, технократичної, суто прагматичної цивілізації.
…Яке велике діло, щоб народ мав добру школу на своїй рідній мові, - без цього не може бути він просвіченим, заможним, щасливим (М.Грушевський)
Святі думки М. Грушевського! Особливо відчувала і розуміла це на чужій землі Німецькій, де вперше пропрацювала на одному місці 5 щасливих років. Вдалось там реалізувати мрію про школу добра, радості, творчості. Я вже згадувала про початкову школу де було понад 900 учнів і вся достойна шкільнаінфраструктура, а в СШ№1, частинкою якої ми були, нараховувалося понад 2000 учнів.
Біля Успенського Собору Києво-Печерської лаври. Екскурсія випуску 2009р.
Здобувши статус школи нового типу (відповідно до рішення Київської міської ради № 286 від 28 травня 1991 р.), ми вирішили відмовитися від накритих столів в шкільному приміщенні. Школа є школа! Третій випуск із школи (власне, вже з колежу) в червні 1992 р. Урочисто вручили атестати зрілості, влаштували великий концерт випускників, вчителів, батьків, фото на пам’ять. Після концерту ми відправилися подорожувати автобусами по святих місцях м. Києва.
Перша зустріч в колежі з китайською делегацію, у складі якої були п’ятеро начальників головних управлінь освіти провінцій Китаю, відбулася в 1994 році. А у складі делегації китайських освітян 1996 року були уже і директори шкіл. У 1998 році перший раз я брала участь у зарубіжній конференції, присвяченій творчості Сухомлинського, що проводилась в Пекінському педагогічному інституті. Вже тоді була подивована студентським простором. Місто в місті.
З раннього дитинства я мріяла бути вчителькою, і такою ж, як моя перша вчителька - Віра Андріївна Драч: доброю, уважною, терплячою, ласкавою, люблячою... Ще в школі я зрозуміла, що від учителя дуже багато залежить. Моїм учителям хотілося (можливо, вони й не ставили перед собою такої мети - просто була в них внутрішня потреба) обігріти нас, повоєнних дітей, вчити діяти, стимулювати до пошуку, сприяти розвитку здатностей і здібностей, розвивати, спонукати вміння працювати добром словом і вчинками.